Дніпрові пороги. Частина 2

Материал из История с географией
Перейти к: навигация, поиск

Переправа Через Пороги

Пороги на Дніпрі споконвіку були великою перепоною всім людям для плаву по Дніпру. З цього боку вони добре були відомі нашим предкам, русам, які не раз пускались Дніпром до самого низу його і далі. Отже, хоча й з великими труднощами, а вони все ж таки перемагали цю перешкоду, а як саме це було, про те розповідає грецький історик половини X в., імператор Костянтин Багрянородний:

«Хоча цей поріг і вузький, шириною тільки з циканістеріон, одначе в середині його є високі шпилясті скелі, схожі на острови. Вода, ударяючись об них, підіймається вгору, потім падає вниз з великим та страшним клекотом. Через те руси не наважуються проходити через них, а, спинившись поблизу, висаджують людей на суходіл і тільки самі речі лишають у суднах. Так вони босими ногами лапають дно, щоб десь не наткнутись на камінь, а тим часом інші посовують веслами ніс, зад, середину, корму суден і так з великою осторогою проходять цей перший поріг через дрібні берегові протоки ріки.»

Далеко пізніш, після Костянтина Багрянородного, писав про переправу через Дніпрові пороги гетьман Мазепа цареві Петрові:

«Переправилися есмь через реку Днепр июля 6 дня (1697 г.), но яко в той через реку Днепр переправе войск, при нас обретающихся, не малое познали есмь замедление, й так найпаче с тех мер не малая нашему походу учинилась мешкота, потому что суднам водяним на Днепровых порогах неудобная била переправа, на каких порогах как столника й воєводи, так моего гетманского регименту судна водяные зело с великими многоработннми трудностями й тяжконосными ратных людей бедствиями, переправляясь б недель с лишком, замешкали, понесши как в суднах, так й в хлебных запасах й в оружию не малый убыток, а при том й люди некоторые из войска кончиною смертною отнялись, ибо где о каменные пороги судно разбилося, там й все хлебные й ружейные запаси приходили в утопление й люди попадали не в безопаство».

Судна, на яких йшло російсько-українське військо, були такі: великі на морську глибину; однодереві дубові та липові, «довжиною не малої», з комишником та обшивками, на лиман «способні». Чимало їх «от наносимых им пороговых жестокостей пошло в потерку и в потеряние». Усі судна прибули до урочища Очкасу (себто Кичкасу) тільки «июля в 18 день».

У XVIII віці про переправу через Дніпрові пороги писали так:

«Купці пускались через пороги тільки весною і то на невеликих суднах, а влітку й по осені вони зовсім були непрохідні. Усі судна, які йшли Дніпром зверху вниз літньої доби, звичайно спинялись коло порогів; тут з них виймали товари і везли 70 верстов сухим шляхом до кріпости Олександровської, що стоїть коло устя річки Сухої Московки; там клали свій товар на нові судна і йшли вільно до самого гирла Дніпра».


Про Канали

Для того, щоб зробити плавання по Дніпру більш-менш вільним в його порожистій частині, вирішено було, за часи царювання Катерини II, для вільного проходу суден через пороги зробити канали в порогах Кодацькому, Сурському, Лоханському та Ненаситецькому. Це доручено інженер-майорові Франсуа де-Волану та обер-комісарові Михайлові Леонтійовичу Фалієву.

Року 1782 академікові Василеві Зуєву довелося бути при спорудженні тих каналів, і він такими словами описував цю величезну роботу:

«Знищення на річці такої перешкоди од порогів для плавання було ще в думці у блаженної пам'яті Петра Великого. Отже, той державець, захоплюючись іншими справами і бачучи, що на тодішні часи ще не можна було ждати для Росії користі, якої слід сподіватись од такої великої праці, покинув прочистку. Нині пан Фалієв, бачучи важність такої прочистки, взяв на себе зробити те власним коштом і, по правді, встиг уже досить, а може, і зовсім скінчив би, якби твердий на те намір положено було. Він на всіх небезпечних порогах зривав верхи каменю, які стирчать над водою, провірчуючи і заряджаючи порохом через спеціально зроблені довгі бляшані трубки.

Робота Прокладника Каналу

Найтрудніша робота — це вертіти каміння під водою, і через те не без жаху можна дивитись, як солдати та робітники, по два чоловіка на плотику, чіпляючись за камінь, серед великої бистрини та шуму, держаться, сидять, як ті чайки, та довбають в ній. Продовбавши на глибину, яку треба, становлять бляшану з порохом трубку, прикладають до неї гніт та відпливають геть. Через кілька часу камінь розривається під водою; ті уламки робітники підбирають і вивозять геть на берег.

Всі потрібні для цієї роботи знаряддя він, Фалієв, замовляє робити в Тулі, відкіля виписує й майстрових людей. Робітників, розміщених по різних порогах, буває числом від півтори сотні до трьохсот чоловіка, зважаючи на пору та на добу. Мені казали, що всі витрати на утримання по порогах (за роботу, інструмент та інші потреби) пану Фалієву в робочий місяць коштують до 10 тисяч карбованців, але роботи ведуть тільки в ті місяці, коли найменша вода буває».

До цього ще треба додати, що робітник одержував плати на день п'ять копійок. Отже, М. Л. Фалієв не зробив того, чого хотів: не дав вільного проходу для суден у порогах Дніпрових. Од Фалієвського каналу в Кодацькому порозі лишилась невелика протока коло самого правого берега Дніпра, де стоїть тепер водяний із цегли млин, який колись належав купцеві Звіреву. За царя Павла І року 1798 брались за прочистку лише одного найстрашнішого порога — Ненаситця. Після того герцог де-Рішельє 1807 року, з наказу царя Олександра І, зробив обводний канал на Кодацькому порозі, прочистив фарватер в порогах Сурському та Лоханському.

З 1843 року розпочались роботи на порогах Дніпра в широкому масштабі і скінчено їх року 1854. На всіх дев'ятьох порогах зроблено канали з накидного каменю. За першим проектом всі такі канали мали бути 15 сажнів завширшки і 6 футів завглибшки «нижче горизонту низьких вод». Та таких розмірів далеко не скрізь додержано: в деяких каналах ширина була не більша як 10 саж., на Сцикусі, нижче Ненаситця, не більша як 5 саж.; глибину каналів теж зменшено до 3 футів нижче нульового горизонту.


Про Кодаки

Фортеця Кодак

На правому високому березі Дніпра, якраз супроти першого порога Кодацького, збереглись земляні вали од кріпости Кодаку, яку будував тут у XVII в. французький інженер Гільом Левасер де-Боплан. Коло 1603 року Боплана викликав у Польщу король Сигізмунд III, як відомого та досвідченого інженера, і йому доручили справу укріплення південних меж України од татарських наскоків та од козацьких повстань. Боплан пробув на Україні 17 років і після того написав книгу «Опис України». В тій книзі він каже:

«Тут є замок, який я заснував в липні 1635 року. Але наступного місяця серпня, після мого від'їзду, якийся Сулима, привідця козаків, повернувшись з морського походу та побачивши замок, що перешкоджав йому повертатись до рідного краю, раптом захопив його та перебив усю залогу, коло 200 чоловіка, під керівництвом полковника Моріона, француза. Після того, пограбувавши кріпость, Сулима з козаками пішов до Січи. А в тім, не довго козаки володіли тією кріпостю: їх розбито, з наказу Краківського кастеляна Конецпольського, одвезли, вкупі з проводарем, до Варшави і там четвертували».

Після того 1638 року до Кодаку прибув з чотиритисячним військом сам Конецпольський, пробув там коло місяця і наказав Бопланові відбудувати знову укріплення.

Слова Богдана Хмельницького

Тоді з Конецпольським був і Чигиринський сотник Богдан Хмельницький. Коли кріпость була готова, тоді покликали подивитись на неї. «Який здається вам Кодак?» — спитав, глузуючи, коронний гетьман Конецпольський. «Що руками будується, те чоловічими руками й руйнується», — одповів по-латині Богдан Хмельницький.

Слова Хмельницького справдились 1648 року, коли він сам, покинувши Польщу, прибув в Запорізьку Січ, де його обрано за гетьмана, і підняв повстання супроти польського можновладства. Тоді до Кодаку підступив з козаками Ніженський полковник Шумейко, обложив його і держав в облозі кілька тижнів; нарешті козаки поробили під кріпость міни, і тоді комендант кріпости Гродзицький мусив здатися. Козаки не заподіяли йому ніякого лиха, дозволили забрати все його майно, тільки польських жовнірів перев'язали мотузками і вкупі з комендантом проводили до Чигирина, де вже їх і пограбували; потім того Хмельницький одпустив Гродзицького до Польщі.

Кодак і Запорожці

З 1656 року Кодак лічився за запорізьким Кошем, і там установлено першу берегову сторожу з охотників-козаків, які з наказу Коша мусили допомагати всіма способами пловцям, що йшли по Дніпру. Для тієї сторожі перевезли з Січі походну церкву архангела Михаїла з ченцем Межигорського манастиря. 1672 року офіційна «люстрація» так описувала Кодак:

«Город Кодак. Земляной вал стоит на Днепровских верхних порогах, под первым урочищем Кодаком на той стороне Днепра от Киева; а строили по указу польского Владислава короля 55 тот город немцы тому лет 40 или больше, а бойницы сделаны из земли, а палей й обломков нет. А от порогов кругом его ров обрезной, й во рву набит чеснок дубовой. А мерою-де тот город Кодак кругом 900 сажен. Пушек в нем две железные городовне да две затишные пищали; а сколько к тем пищалям ядер й зелья, фитилю й запасов, того они не ведают».

Заснували село Кодак козаки, які правили за лоцманів.

1739 року сюди прийшли люди з України, а 1775 року тут осіло чимало запорожців після скасування Січи. Тепер на найвищому місці валів кріпости підноситься вгору гарний пам'ятник рожевого граніту: його поставило 1910 року Катеринославське Губерське Земство на спомин взяття року 1648 Кодацької кріпости військом гетьмана Богдана Хмельницького під командою Ніженського полковника Шумейка. Недалеко того пам'ятника стоїть дерев'яна, вся почорніла, стародавнього запорізького типу церква, її збудовано року 1785, але «пересипано» і складено без одміни 1818 року.

Супроти села Старого Кодаку, на лівому, також високому березі, стоїть село Любимівка, яка колись звалась Норівка, Олексіївка. В часи Запоріжжя тут були козацькі хутори, де сиділи козаки-зимовчаки з своїми сім'ями та з хлопцями-наймитами і «бадались» господарством. 1781 та 1782 років, коли почали розчищати пороги в Дніпрі, тоді нагнали сюди тисячі війська та робочого люду.


Нижче Кодаків

Береги Дніпра, по обох його боках, починаючи од слободи Половиці і далі вниз, були вкриті землянками та мазанками пришлого люду. В кінці 1781 року «деревню Норівку з землею» одержав прем'єр-майор Олексій Сінельніков, рідний брат правителя Катеринославського намісництва, Івана Максимовича Сінельнікова. Йому дано було спочатку «в наймь» 1500 дес. землі за плату п'ять денежок за десятину. Потім того «підполковникові» Олексієві Сінельнікову ще прибавлено було 320 дес. навічно за плату 97 крб. 50 коп. на рік за всі вкупі 320 дес. З початку XIX віку в Олексія Сінельнікова було 4859 дес. 500 кв. сажнів.

Церква в селі Любимівці дерев'яна, збудована року 1785; цю будову зробив казенний будівник за казенним шаблоном.


Назви На Честь Татар

Місцевість, де тепер розкинулось село Любимівка, добре була колись відома татарам, які через неї не раз робили наскоки на багату та людну запорізьку Самарську паланку, де хапали в полон чоловіків та жінок і тягли їх до Криму. Як пам'ятка того, лишилися назви: Татарбранка — слобідка вище Любимівки; річка Татарка, яка вливається в Дніпро, коло самої Любимівки, і два острови на Дніпрі — Малий Татарський, або Татарчук, і Великий Татарський.

В реєстрі річок та островів 1697 року цих островів немає. Зате вони показані на планах Дніпра XVIII віку, перший 100 саж. завдовжки, 25 саж. завширшки, другий 306 саж. завдовжки, 97 саж. завширшки.

Про річку Татарку 1688 року пише «Літопис Самовидця» та 1736 року перший історик Запоріжжя кн. С. І. Мишецький, який каже, що «на оной речке Татарке в 1736 году был построен от россіян редут».


Про Острови

За Татарськими островами йдуть одна за одною забори — Сінельнікова, Волощинова й Носулина, а за ними два острови Носулини. Люди давнього віку кажуть, що тут колись був один острів Носулин, а то його розмила якась весняна вода і тоді стало два Носулини острови. На тому острові жив колись запорізький козак Носуля, од якого й пішов острів Носулин. На Носулиних островах росте добра лоза, яку ріжуть на кошелі.

Ярців

Нижче Носулина острова витягся близько до лівого берега Дніпра острів Яців, де рибальчив колись запорізький козак-зимовчак Яцько. Російські дослідувачі Дніпра, не знаючи ні історії місцевого краю, ні української мови, переробили назву Яців на назву Ярців. Яців острів піскуватий, з камінням. Колись на ньому був великий ліс, тепер є кущі дубняку та бересту.

Демка

Рівноліжно до острова Яцева, тільки до правого берега Дніпра, стоїть острів Демека, теж перероблений на Домайський, Доханський, Донський. Назва Демека, Демський виникла од власного імені Дем'ян, Демко, Демека. Цей острів добре був відомий запорізькому Кошеві, і про нього 1772 року 6 грудня от що писалось:

«Старокодацький житель Федор Шаповал нам (Кошеві) доніс, що нижче Старого Кодаку на Дніпрі єсть островець, зовущийся Демека. В ньому мающеєся чорне (лісне) дерево і родюче (плодове) порублялось на дрова, так опустошаєтця сильно, що коли од того не предохранити, то во всеконечне испостушення прийдить может. І як супроти цього острова живе він, Шаповал, то йому «способно» глядіти цього острова, щоб мимо його відома ніхто не дерзав пустошити ріжного дерева, чорного і родючого, через те, що той острів йому, Шаповалу, даний надалі до нашого розгляду з тим, щоб на ньому ні він сам не рубав, ні другого кого пустошити яким ні єсть образом не попускав, щоб таким способом привести його до прежнього стану на загальну користь».

Піскуватий

Нижче острова Демеки простягся вздовж лівого берега Дніпра Піскуватий острів, показаний на «Атласі Дніпра» 1786 року; він має 250 саж. завдовжки, 50 завширшки і його завжди понімає весняна вода.

Ямбург

Супроти Піскуватого острова, по рівній та довгій низині правого берега Дніпра, витяглась німецька колонія Ямбург. Колонію Ямбург заснували 1793 року німці, які вийшли з міста Ямбурга, Петербурзької губерні «в числі 275 душ обоєго пола». Спершу переселенців оселили в Старому Кодаці, а потім вони перейшли на теперішнє місце.

Цікаво те, що ямбурзькі німці не лютерани, як воно звичайно, а католики.

Сурський

Сурський острів, до правого берега Дніпра, 3–2 верстви завдовжки, 200 саж. завширшки, названий од річки Сури, яка вливається в Дніпро якраз проти середини острова.

Муравний

Проти Сурського острова, коло лівого берега Дніпра, виступає невеликий острів Муравний, показаний на «Атласі Дніпра» та на «Плані Дніпра» XVIII в. Тут виступає Сурський поріг.